Всі дороги ведуть додому: поетичні читання літературного кластера

Березень багатий на визначні події для книголюбів і всіх, хто щодня опановує мистецтво слова. Навесні відзначається й День поезії – свято словесної чуттєвості й довершеного вміння кількома словами висловити невисловлюване. 

Щорічно 21 березня за ініціативою ЮНЕСКО святкують Всесвітній день поезії. Саме поезія найпершою реагувала на всі події, що змінювали хід історії та життя людини, саме вірші в усі війни першими линули з фронту, сповнені незагоєних ран. Фото усі.

Всесвітній день поезії – гарна нагода подбати про поетичну іскру, послухати відомих поетів, почитати свої вірші. До того ж цьогоріч вітчизняні інституції – Український інститут книги, Одеська обласна бібліотека імені М. Грушевського проводили день поезії під гаслом: «Всі дороги ведуть додому».

Саме так вирішили провести день поезії учасники літературного кластера, що діє в межах реалізації проєкту ОІСТ. Ми та регіональні медіа вже неодноразово писали про виступи відвідувачів літературного гуртка, а цього разу на думці було об’єднати творчі ініціативи відомих майстрів поетичного слова та жінок-поетес з числа ВПО.

Серед одеських літераторів заслуженою славою та повагою в Україні та за її межами користується Олекса Різників – відомий правозахисник, дисидент, громадський діяч, поет, письменник, літературознавець.

Пан Олекса охоче прийняв пропозицію команди проєкту щодо організації поетичної зустрічі з представницями літературного кластера –тими, хто починає писати й тими, які мають у творчому доробку видані збірки та альманахи.

Гості творчої зустрічі з увагою та цікавістю слухали розповідь Олекси Різникова про його шлях до свого дому – від міст Єнакієве на Донеччині до Первомайська на Миколаївщині та згодом до Одеси. Цей шлях проходив через радянські арешти, тюрми, різноманітні знайомства, дружбу з відомими дисидентами, початок літературних пошуків та перших власних видань.

Розповідями про власне життя, Олекса Різников яскраво підкреслює як тодішня радянська влада та існуюча система намагалася знищити усе українське, від мови до культури та творчості. Колишні радянські службовці переслідували, принижували, залякували, ув’язнювали, намагаючись змінити думки та дії кожного українця та поступово знищити націю, просто за те, що люди були народжені українцями, за те, що в їх жилах текла українська кров, за любов до власного краю, мови, культури, поезії, прози, за український побут та традиції, за національний одяг - вишиванку, за українську ідентичність, за самобутність українського народу.

Пан Олекса надихнув усіх присутніх власним прикладом мужності та незламності, вірою в кожного українця та наше найкраще майбутнє. 

Потім своїми поетичними рядками поділилися учасники літературного кластера.

Лілія Кузьменко, яка 9 місяців провела в окупації в Новій Каховці, після приїзду до Одеси почала писати багато віршів, присвячених щоденним подіям – життю в новому для себе місці, знайомству з новими друзями, тривогами, вибухами, участю в літературній творчості. Пані Лілія прочитала цілий ряд своїх поезій з альманахів, що були видані ще до війни, а також написаних вже в Одесі, які викликали щиру підтримку та овації присутніх.

Анжела Білодід, яка завдяки своєму «Маріупольському щоденнику» поступово стає відомою в місті та за його межами, розповіла присутнім свою історію перебування в Маріуполі під час його штурму ворогом та читала хвилюючі рядки зі своєї збірки « Я не поет». «Саме можливість викладати свої думки на папері в щоденнику, в поетичних рядках, у фотографіях стала справжнім порятунком в перші дні війни та перші місяці адаптації в Одесі», – розповідала пані Анжела.

Лариса Гордєєва, якій вдалося виїхати із затопленої Голої Пристані, у власному творчому доробку має десять колективних збірок та альманахів, два з них вийшли вже під час повномасштабної війни.

Під час поетичної зустрічі пані Лариса читала поезії, написані вже в Одесі. Ці вірші увійшли до альманаху «Оксамитова пора», що вийшов друком в жовтні 2023 року.

Перша збірка віршів і пісень « Крила чайки», що вже була підписана до друку мала вийти наприкінці лютого - на початку березня 2022 року. Через початок війни і окупацію Херсонської області, збірку не було видано. Втрачено також і зв'язок з головним редактором. Восени 2023 року рукопис збірки вдалося відновити. Робота над рукописом ще триває. В новий рукопис додано вірші, написані з листопада 2021 року та під час війни. Деякі з віршів, що написані в окупації, залишилися вдома і, на жаль, поки відсутня можливість їх відновити.

Проте через початок воєнних дій збірку не вдалося видати до сих пір, на превеликий жаль рукопис лишився у видавця в окупації.

Раїса Малікова, яка раніше мешкала в Запоріжжі, також має власні книжки та альманахи. Дуже проникливі рядки про дім, Україну, рідне Запоріжжя схвилювали гостей заходу.

Маріупольчанка Лідія Чала віршів не пише, натомість гарно фотографує. Але пані Ліда не могла пройти повз поетичні читання й запропонувала увазі присутніх вірш своєї знайомої сумчанки Лідії Бугайової – сумний та обнадійливий – про дім, про людей, про віру й силу.

Рядки віршів учасниць кластера пронизані сумом, болем та тугою за рідним краєм, кожен присутній відчував як болюче переживає до сих пір ці моменти вимушеного переселення кожен представник ВПО. Кожна учасниця літературного кластера має гарні доробки, зараз більшою мірою жінки пишуть про війну, проте у пані Лілії є вірші про красу нашої Батьківщини, про майбутню Перемогу, про Незалежність нашої рідної країни та про сильний, незламний дух українського народу.

Зустріч продовжив Анатолій Себов – музикант та виконавець, в програмі якого – чудові пісні про силу духу українців, про славних нащадків, про перемогу. Декілька пісень прозвучало на вірші Юрія Работіна, партнера проєкту, який теж був гостем зустрічі і виступив зі своїм віршем.

 
Тепла, щира зустріч закінчилася обіймами, подяками, спільними фотографіями та думкою про те, що поезія єднає. «Нам подобаються близькі по духу вірші, ми маємо однакову мету, одну мрію, наші схожі поетичні смаки говорять про схоже світовідчуття, а отже, про спільні ниточки, які протягуються між нами. Поділіться з друзями улюбленим віршем – і, можливо, відкриєте когось з дуже неочікуваного боку», – прийшли до висновку учасники зустрічі.

Матеріал підготовлено в рамках проєкту «Інституалізація процесів адаптації ВПО у громадах через місцеву демократію», який реалізує ГО «Одеський інститут соціальних технологій» за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Європейське Відродження України». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».