«Європейська церква, яка служить європейському місту»: враження від екскурсії Кірхою

Один з напрямів роботи краєзнавчого кластеру ОІСТ передбачає знайомство людей, що вимушено опинилися в Одесі, з найбільш значимими архітектурними спорудами міста.

Одеса містить чимало культових установ і релігійних громад, а одесити з повагою ставляться до кожного вірування та звичаю, що яскраво відбивається на культурі міста. Серед пам'яток Одеси – храми, синагоги, мечеті, багато з яких є справжнім культурним надбанням Одеси. До таких архітектурних пам’яток слід зарахувати і лютеранський Кафедральний собор Святого Павла, що на вулиці Новосельського, 68.

В межах попереднього проєкту «ВПО в територіальних громадах: алгоритм успішної інтеграції» ми вже відвідали християнські святині міста, однак встигли познайомитися лише з православними храмами. Тож вибір Лютеранської кірхи як місця чергової зустрічі став продовженням знайомства ВПО з місцевими релігійними спорудами.

Сучасна кірха, як вважають одесити, – це не тільки місце проведення протестантських релігійних обрядів, ‒ це важлива історія і сучасність нашого міста.

Погожим суботнім ранком нас зустрів представник церкви – диякон Олександр та провів до основної зали храму. Розповідь служителя кірхи базувалася на місії діяльності храму – це європейська церква, яка служить європейському місту.

Слід зазначити, що релігійна громада Святого Павла, яка опікується роботою церкви, ледь не щодня запрошує охочих зазирнути всередину храму та на власні очі побачити приховане за фасадом, зануритися в історію будівлі та людей, які з нею пов’язані.

Історія одеської кірхи сягає майже двохсот років. Вона була побудована у 1825 році відомим архітектором Торічеллі для перших німецьких колоністів, які осіли в Одесі. Однак до наших днів у первинному вигляді кірха збереглася ‒ через 70 з лишнім років від створення її перебудували.

Влітку 1895 року розпочалися будівельні роботи, під час яких від старої кірхи залишився лише фундамент. Але через те, що вага нової п’ятиярусної дзвіниці вдвічі перевершувала вагу старої, існуючий фундамент доводилося доповнювати новим. Найцікавішим у дзвіниці був шпиль. Спочатку його проектували дерев’яним, проте визнали недостатньо надійним і встановили бетонний хрест.

Ми дізналися, що внутрішня частина була оброблена деревом, інтер’єр прикрасили «живописом на склі», вітражами, дубовим різьбленим вівтарем та кафедрою, а двері та світильники обробили металом. У листопаді 1896 року роботи було закінчено і, як було визнано, результат перевершив усі очікування.

Фактично було збудовано нову церкву. Класичний стиль змінився готичним та романським, а місткість споруди була значно збільшена.

Диякон Олександр наголосив, що найскладнішим періодом для кірхи став радянський. У 1921-му більшовиками було вилучено з храму низку спеціальних метричних книг, а в 1922-му вивезено усі церковні цінності. Репресії щодо служителів храму почалися з 1930-х, їх масово репресували та розстрілювали.

Був навіть період, коли споруду хотіли знести, але одеська творча інтелігенція та небайдужі містяни не допустили цього і стали на захист будівлі.

Але страждання споруди на цьому не припинилися: 9-го травня 1976-го у храмі сталася пожежа, яка практично повністю знищила його.

Лише у 1993-му році міська влада погодилася на те, щоб власником кірхи стала Одеська лютеранська громада.

Одесити збирали кошти для проведення реконструкції, і загалом вдалося зібрати шість з половиною мільйонів євро. В результаті церква була якісно відремонтована. Також вдалося оснастити її дзвіницею з чотирма дзвонами.

Під час екскурсії ми дізналися, що відрізняє одеську кірху від інших лютеранських храмів, що пов’язує її з імператорським домом та зі зруйнованим під час Другої Світової собором англійського міста Ковентрі.

Окрасою одеської кірхи є знаменитий орган. Музичні концерти приваблюють багатьох містян недільними вечорами й святковими зустрічами.

Особливо вразив відвідувачів інтер’єр церкви, створений німецьким художником Тобіасом Камерером – в сучасному стилі, що ілюструє віру, яку сповідує громада. Кожен з його елементів має власну цікаву історію і відкритий кожному для власної інтерпретації. А гасло церковної громади: «Європейська церква, яка служить європейському місту» збирає потроху прихильників протестантської релігії.

Незвичним, однак стриманим й вишуканим виглядає церковний алтар, оздоблення якого є мінімальним, особливо у порівнянні з православними храмами.

Родзинкою зустрічі стала можливість піднятися ледь не до шпилю церкви. Ми помилувалися
Одесою з висоти пташиного польоту (адже кірха – це найвища точка нашого міста), зробили світлини на незвичній висоті й щиро подякували служителю храму за цікаву, змістовну екскурсію.

На згадку про відвідування кірхи ми залишили диякону Олександру невеличкий подарунок – рукотворний символ нашої держави – малий герб України.

Своїми враженнями від побаченого й почутого поділилася на своїй сторінці у фейсбуці маріупольчанка Ірина Шатілова.

Матеріал підготовлено в межах проєкту «Інституалізація процесів адаптації ВПО у громадах через місцеву демократію», який реалізує ГО «Одеський інститут соціальних технологій» за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Європейське Відродження України». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».